У 2016 році мавританець Мохамед ульд Слахі вийшов із в'язниці Ґуантанамо після 14 років ув'язнення. Його тримали в таборі без офіційних звинувачень, але міністр оборони США дозволив використати проти нього "методи розширеного допиту", тобто  тортури. 18 лютого 2021 року в український прокат вийшов фільм, заснований на мемуарах Слахі. У рідній Мавританії Слахі у 1988 році отримав стипендію для навчання в Німеччині, де отримав професію інженера. Надихнувшись новинами та бесідами зі старшими співвітчизниками, у 1990 році він вирушив до Афганістану та підтримав моджахедів у спробі повалити комуністичний уряд Мохаммада Наджібулли. У той час США також підтримували моджахедів, але Слахі тренувався у таборі Аль-Каїди, що назавжди зіпсувало його досьє. Після терактів 11 вересня Слахі привернув увагу спецслужб США і хоча він стверджував, що у 1992 році порвав усі зв'язки з Аль-Каїдою, чоловіка затримали. У 2002 році, після 8 місяців утримання в йорданській в'язниці, його перевели до табору Ґуантанамо (Куба) з твердим наміром отримати зізнання у вербуванні для терористичної групи. На захист Слахі стала досвідчена адвокатка з військового права Ненсі Холландер та її асистентка Тері Дункан. Їм вдалося вивести справу мавританця в публічне поле, пролити світло на жорстоку реальність Ґуантанамо і підштовхнути свого підопічного до створення мемуарів, які пізніше стали міжнародним бестселером. Слахі написав свою історію у 2005 році, але державна цензура розсекретила рукопис лише через 7 років, піддавши його численним виправленням. У січні 2015 року книгу «Щоденник Ґуантанамо» («Guantanamo Diary») нарешті опублікували, хоча в ув'язненні Слахі так і не зміг отримати її копію. У таборі мавританець написав ще 4 книги, одну з яких присвятив "пошуку щастя в безнадійному місці", але йому так і не дозволили їх забрати