Ви не лише генеральний директор видавництва «Ранок», а й голова Наглядової ради цілої видавничої корпорації. Розкажіть, із чого все починалося та чому вирішили стати видавцем.
Взагалі я фізик за освітою. Ще в шкільні роки я захопився вивченням фізики, математики, тому вирішив, що після школи вступатиму саме до фізтеху. Планував пов’язати своє майбутнє з наукою. Але, крім фізики, я мав ще одне велике захоплення — книжки. З дитинства я дуже багато читав, перечитав всі книжки в нашому домі, а коли вони закінчилися, почав ходити до шкільної та місцевої бібліотек. Я бував там так часто, що вже з п’ятого класу мав доступ до закритих фондів і міг обирати будь-які книжки, які мені сподобалися.
Ці два захоплення я поєднував і в університетські роки: у першій половині дня ходив на пари, вивчав теорію фракталів та закони електродинаміки, після занять продавав книжки в торговій ятці задля підробітку, бо батьки мої рано пішли з життя, і допомагати мені було нікому. Це були перші роки незалежності України, на ринку був дефіцит товарів, зокрема й книжок. Водночас попит на них був шалений. Саме тоді в мене вперше виникла ідея заснувати своє видавництво. Тоді більшість книжок у продажу складали російські видання. Українських книг було дуже мало, вони були неякісні, однотипні. А ще більше не вистачало сучасних підручників.
Ось так я, фізик за кваліфікацією, відкрив у 1997 році своє невеличке видавництво, що спеціалізувалося на випуску саме навчальної літератури й книг для дітей. Тоді я і не міг подумати, що в майбутньому ми станемо найбільшою видавничою корпорацією країни.
Своє видавництво ви заснували в 1997-му. Україна зовсім нещодавно проголосила незалежність, розпочалася нова економічна криза, ситуація в державі нестабільна — загалом непрості роки для бізнесу. Чи були у вас якісь страхи на початку роботи та наскільки важко було починати власну справу?
Звісно, страхів було багато. Найбільший страх — що нічого не вдасться. На початку в нас була невелика команда з кількох людей, а наш перший офіс був завбільшки з малесеньку смартквартиру. На 18 квадратних метрах у нас розмістилися редакція, склад і фінансовий відділ. Але кожен із нашої команди був великим ентузіастом із безмежною любов’ю до своєї справи. Ми сподівалися, що цієї любові вистачить, щоб реалізувати всі наші ідеї та показати на українському ринку щось нове.
Перші роки для видавництва «Ранок» були найскладнішими, доводилося мати справу з різними ризиками. По-перше, я взагалі нічого не знав про видавничий бізнес. Я був фізиком, який просто любить і хоче створювати книжки. Тому працювали за методом спроб та помилок і вже так отримували якісь знання і досвід. Пам’ятаю нашу роботу над першими підручниками видавництва: тоді ми не могли остаточно вирішити, яким має бути дизайн видання, які зображення використати, як не «засмітити» його самою лише теорією, а зробити легким для викладання та цікавим для всіх учнів. Це зараз ми професіонали, розуміємо все з півслова, а в минулому доводилося вчити та опановувати багато чого нового.
Другий ризик пов’язаний із фінансами. Стартовий капітал видавництва був невеликим, і перший час, як і в будь-якого стартапу, у нас були тільки витрати. Якось мені навіть довелося закласти свою квартиру, щоб виплатити співробітникам зарплатню. Я розумів, що іду на великий ризик, але єдине, про що я тоді міг думати, це: «Я хочу розвивати своє видавництво, хочу видавати якісні книжки». Мабуть, ця мантра подіяла, і ми таки змогли досягти успіху.
Сьогодні видавництву «Ранок» 27 років. Якими досягненнями пишаєтеся найбільше?
Двадцять сім років — це поважний вік для видавництва. За цей час наша команда зробила багато чого. Я не люблю вихвалятися результатами, але багато речей, до яких всі звикли сьогодні саме ми робили вперше в Україні.
Наприклад, саме ми вперше вмовили керівництво супермаркетів поставити книжки на полиці. Сьогодні це вже норма. Саме ми з колегами наполягали на викоріненні корупційної системи, коли не вчитель, а кілька чиновників відбирали найкращі підручники. Саме «Ранок» — це перше українське видавництво, що почало створювати електронні версії до підручників, а також інтерактивні доповнення до всіх уроків із будь-яких шкільних предметів. Ми навіть розробили власну інтерактивну платформу з безплатною методичною підтримкою та навчальними матеріалами для всіх учителів, які використовують наші підручники. Звісно, друкований підручник набагато кращий за цифровий, з ним легше навчатися та навчати. Але зважаючи на ситуацію в державі, коли всі розкидані по різних куточках країни та світу, коли доводиться працювати під час блекаутів чи за відсутності зв’язку, наші розробки виявилися як ніколи корисними.
Ще наше видавництво першим в Україні почало друкувати книжки на екопапері. Загалом ми намагаємося розвиватися в еконапрямі та позиціюємо «Ранок» як екодружній бізнес. Зараз 50% наших видань друкується на папері з вторинно переробленої сировини, зокрема з упаковок Tetra Pack, які використовують, наприклад, для молочної продукції. Цю технологію ми розробляли разом зі шведськими партнерами і першими запровадили її в Україні. Також мали досвід роботи на енергії з соняшникового лушпиння та навіть спробували створити папір із соломи, хоча ця ідея провалилася.
Загалом є чимало речей, про які можна розповісти багато: це і один із найбільших в Європі автоматизованих логістичних центрів, і кілька мільйонів виданих примірників щороку, що, до речі, є найбільшим показником з-поміж усіх видавництв країни, і участь у величезній кількості українських та міжнародних книжкових фестивалів, і перемоги наших книг у багатьох преміях, і співпраця з компаніями Walt Disney, Pixar Animations та іншими... Зараз навіть важко все пригадати.
Але те, чим я пишаюся найбільше, — це команда «Ранку». Я дуже радий, що в нашому видавництві вдалося зібрати потужну команду дуже різних, але водночас натхненних людей, закоханих у книжки й у свою справу. Усі ці досягнення, які я перерахував, зокрема й перетворення з маленького видавництва в найбільшу видавничу корпорацію країни, стали можливими завдяки роботі нашої великої родини, якій я безмежно вдячний і якою дуже пишаюся.
А чи є щось, чого вам не вдалося досягти або що не виправдало ваших очікувань?
Як я вже казав, на початку своєї роботи ми не зовсім розуміли, як створити книжку, як розробити дизайн, як донести друкарні, що саме ми хочемо отримати. Ми постійно вигадували якісь нові цікаві ідеї, більшість з яких просто неможливо втілити. Це, наприклад, той задум створювати папір із соломи, про який я розповідав раніше. Я дізнався, що таку технологію використовують у Китаї, тому вирішив випробувати її і в Україні. На жаль, нічого з цієї ідеї не вийшло: папір виявився неякісним і непридатним для використання в друкарнях. Але ця невдача надихнула нас шукати нові методи й технології, і саме так ми дійшли до створення паперу з упаковки Tetra Pack.
Цікавий досвід зі створенням першої в Україні книжки за допомогою штучного інтелекту (ШІ). «Ранок» — інноваційне видавництво, тому у 2022 році ми вирішили на власному досвіді подивитися, що з цього вийде. Я не назвав би це провалом чи невдачею, бо книжку ми все ж таки видали, вона називається «Хочу на Марс». Усі ілюстрації та текст до неї створила нейромережа відповідно до наших завдань і вказівок. За це видання ми навіть потрапили в Книгу рекордів України, але, крім визнання, отримали й багато хейту за використання ШІ. Проте з цього кейсу зробили для себе певні висновки: по-перше, ми не повертатимемося до подібних проєктів через низку нюансів, зокрема й щодо авторського права, а по-друге, ми зрозуміли, що штучний інтелект можна використовувати для полегшення та автоматизації роботи видавництва. Так з’явилася ідея створити власну CRM-систему зі штучним інтелектом для підтримки наших споживачів.
Тому я не можу сказати, що якісь проєкти провалилися чи не виправдали моїх очікувань. Я схильний думати так: все, що ми робимо, дає досвід. Найкраще люди навчаються на своїх помилках. Тож одна з причин, чому «Ранок» сьогодні такий, яким він є, — це вміння команди аналізувати свої помилки, робити висновки та постійно вдосконалюватися і розвиватися.
Повномасштабна війна змінила життя кожного на «до» і «після». Які зміни відбулися в роботі вашої команди та як війна взагалі вплинула на ваше видавництво?
Насамперед нашій команді довелося пристосовуватися до нових умов роботи. Якщо у дистанційному форматі ми вже працювали ще з часів пандемії, то після лютого 2022 року додалися такі нові виклики, як відключення світла, проблеми зі зв’язком, постійні обстріли та інші. Сьогодні особливо складну ситуацію маємо в Харкові, де досі проживає багато наших співробітників.
24 лютого, мабуть, стане найжахливішою датою для незалежної України. Через початок повномасштабної війни зупинився практично весь бізнес, і наше видавництво також. Перше, що ми зробили наприкінці лютого — перерахували до державного бюджету податки за весь рік наперед. Усією командою збирали кошти та забезпечували усім необхідним наших добровольців (23 співробітники корпорації «Ранок» захищають країну). Не повірите, але найбільшим дефіцитом у Харкові навесні 2022 року були теплі шкарпетки для бійців та жовта й синя тканини. А ще ми роздавали в бомбосховищах книжки дітям та організовували друк безплатних книг для біженців за кордоном. У перші дні вторгнення наші співробітники навіть допомагали готувати «коктейлі Молотова».
Я розумів, що найкращою допомогою країні буде робити те, що ми вміємо. Через кілька днів ми відновили роботу над підготовкою нових підручників НУШ для 5-6 класів. Більшість українських друкарень зупинили свою роботу, тож ми почали готувати електронні інтерактивні підручники. Тоді мені також писали та телефонували закордонні видавці із запитанням, що вони можуть зробити. Ми домовилися з деякими нашими іноземними партнерами й надіслали оригінал-макети наших книжок до Польщі, Великої Британії, Румунії, де їх і друкували.
Дуже важливим було забезпечення безпеки співробітникам і налагодження робочих процесів видавництва, збереження інформації та вивезення серверів. На початку вторгнення ми допомагали з евакуацією наших працівників-харків’ян. У березні в нашому найбільшому логістичному центрі, що в Харкові, після чергового обстрілу була пошкоджена пожежна система, наші книжки залило водою. Збитки — мінімум 16 мільйонів гривень. Тоді ми й зрозуміли, що задля диверсифікації ризиків маємо зберігати книжки на кількох складах в різних регіонах України, маємо дублювати всю інформацію, маємо ретельно планувати залишки паперу. З цієї ж причини розширили коло друкарень-партнерів, у яких друкуємо наші видання, нині це 14 друкарень із різних міст країни.
Якщо в робочих процесах і відбулися якісь зміни, то не змінилися самі принципи. Бо місія нашого видавництва — допомагати навчати та навчатися. Тому навіть за складних обставин продовжуємо розвиватися. Наприклад, уже через кілька днів під час «Книжкового Арсеналу» ми презентуємо наш новий імпринт «Reedberry» з книжками для підлітків і молоді (Young Adult).
Як генеральному директору вам доводиться спілкуватися з багатьма людьми, брати участь у різних подіях, часто їздити у відрядження. Як проходять робочі будні очільника видавничої корпорації?
Дуже часто проходять непередбачувано. Робочий графік переважно ненормований, оскільки доводиться працювати над різними питаннями та завданнями, яких за день назбирається чимало. Наради, підготовки до виступів, «розрулювання» складних ситуацій, що виникають майже щодня. На жаль, час на думки залишається тільки вночі. Ми всі знаємо про правило Парето, за яким потрібно робити тільки найважливіше, але зараз дуже багато процесів вимагають ручного управління.
З таким графіком дуже важко дотримуватися балансу між «робота», «відпочинок» та «сім’я». Чи вдається це вам і що ви для цього робите?
Раніше я справді проводив практично всі дні на роботі. Бувало й таке, що навіть спав в офісі, тому що просто не вистачало часу, щоб піти додому. Через постійні роз’їзди і справи я недостатньо приділяв увагу своїм донькам, про що зараз шкодую. Зрештою зрозумів, що такий графік негативно впливає на відношення у сім'ї і що це може закінчитися професійним вигоранням. Крім того, зараз війна, ніхто не знає, що чекає на нас завтра.
Тому нині намагаюся дотримуватися принципу збалансованості та більше бути разом зі своєю сім’єю. Я обожнюю проводити час зі своїм маленьким сином, читати йому книжки і обійматися. Нам так усім не вистачає тепла і обіймашок. Нині країна переживає непрості часи, але я хочу, щоб він, попри все, мав щасливе дитинство і згадував батька, а не повітряні тривоги та нервове очікування новин. Звісно, робота все ще забирає чимало часу, а постійні відрядження ніхто не відміняв. Моя дружина ставиться до цього з розумінням, тож дякую їй за це та за постійну підтримку. Це надихає мене та мотивує рухатися далі.
Безумовно, книжки — невід’ємна частина вашого життя. Що любите читати та яку книжку прочитали останньою?
Я прочитав сотні книг, але зараз через брак часу читаю не так багато, як хотів би. Звісно, якщо не враховувати книжки, які читаю разом зі своїм сином перед сном. Я читаю приблизно 3-4 книжки на місяць, часто по кілька книжок одночасно. Намагаюся читати художню літературу українських авторів, а нонфікшн зазвичай читаю англійською. Зараз у черзі одночасного читання книжки «A little history of religion» і «Atomic habits», чудове видання короткої прози Валер'яна Підмогильного «Сонце сходить» про швидкоплинність життя та важливість пріоритетів від видавництва «Ще одну сторінку», на черзі — «Покора» Щепана Твардоха від видавництва «Фабула».
Чим ще любите займатися у вільний час?
На першому місці, безперечно, читання. Ще одне з моїх хобі — колекціонування анекдотів. Мені подобаються веселі та доречні жарти, і я навіть хотів би видати тематичний збірник анекдотів. Те, чого мені зараз не вистачає — спорт, зокрема бокс і лижі. Вважаю, що спорт дуже важливий для того, щоб «перемикатися» та відпочивати. Я обожнюю альпінізм. З дитинства мріяв багато подорожувати та відкривати для себе нові місця. Якось почув від свого знайомого історію про те, як той побував на Кіліманджаро, це найвища точка Африки. Я також загорівся цією ідеєю, почав займатися, готуватися і зрештою зміг вирушити в подорож і підкорити Ухуру — найвищий пік цього масиву. Його висота — майже 6 000 метрів. Було дуже холодно, важко дихати, від морозу замерзла навіть вода в термосі. Це були незабутні емоції. У планах на майбутнє — підкорення ще кількох світових вершин. Але, звісно, все це буде після нашої перемоги.
Книжковий ринок України за останні роки кардинально змінився. Які зміни, на вашу думку, варто виокремити як найбільш значущі?
Мабуть, найважливіша зміна, — це заборона російської видавничої продукції. Розвиватися в умовах, коли імпорт з Росії складав 2/3 українського ринку, було дуже складно. Саме тому зараз, навіть під час війни, з’являється так багато нових видавців, книгарень, проводяться книжкові фестивалі, конкурси. Попит на українську книжку зріс неймовірно. Це помітно навіть за самими накладами книг: з 1-3 тисяч примірників, які ми друкували до початку повномасштабного вторгнення, середній тираж виріс до 5-7 тисяч і навіть більше. Такі зміни свідчать про зростання інтересу до української культури, українського продукту й до читання загалом. Цікаво, що в нас у рази збільшився експорт книжок за кордон. У 2023 році ми експортували більше 100 000 книжок до європейських країн.
Звісно, нам є ще куди рости й потрібно активніше розвиватися. Наш книжковий ринок у рази менший за ринок Польщі, до прикладу. Там більше 3000 книгарень, бібліотеки постійно наповнюються новинками і, відповідно, читацька аудиторія там також більша. Аби досягти такого рівня, в Україні має працювати справді дієва програма з популяризації читання та підтримки бібліотек. Держава повинна надавати гранти чи пільги для видавців і книгарень, тому що українська книжка — важлива складова нашої культури та національної ідентичності.
А як змінилося ваше видавництво за 27 років своєї роботи?
Сьогодні «Ранок» — це найбільша видавнича корпорація, до складу якої входять кілька видавництв, підрозділів, експериментальна друкарня, благодійний фонд «Ранок-Україна» і навіть своя школа. Але осердям цієї корпорації, звісно ж, є видавництво «Ранок».
Спочатку ми планували просто створювати якісні навчальні видання та цікаві книги для дітей, яких на момент заснування «Ранку» не було в Україні. Бути лідером українського книговидання означає створювати тенденції на ринку та втілювати нові технології. Тож невеличке видавництво, що починало працювати в офісі-складі площею 18 квадратних метрів 27 років тому, дуже змінилося та виросло за цей час. Ще раз хочу сказати, що я дуже пишаюся нашою командою і роботою, яку ми разом зробили. Ми сподіваємося та робитимемо все для того, щоб і надалі залишатися авторитетним видавництвом, лідером українського ринку та великим експортером книжок і ліцензій за кордон.
Наостанок: чи маєте якісь плани на майбутнє, які проєкти хотіли б втілити та яким ви бачите «Ранок» через кілька років?
Ми хочемо поступово повністю перейти на виробництво книг із використанням екологічного паперу. Також плануємо розвиватися у цифровій сфері та створювати інтерактив не лише до підручників, а й до художніх книг, зокрема і дитячих. Замість того, щоб розповідати про те, як цифровізація та нові технології можуть витіснити книгу й зовсім її замінити, ми хочемо максимально використовувати ті цифрові можливості, які пропонує сьогодення, та впроваджувати їх у видавничий процес. А ще — розширювати наш книжковий ринок, презентувати на ньому жанри, які досі були невідомими українській аудиторії.
Загалом планів, ідей багато. Але сьогодні наше найзаповітніше бажання — перемога та мир в Україні. Думаю, таке бажання розділяють з нами ще близько 40 мільйонів українців. Нині нам доводиться працювати у складних умовах, і все ж ми можемо продовжувати це робити завдяки захисникам і захисницям, серед яких є і 23 співробітники «Ранку». Тому дякуємо їм за це, а ми ж робимо все, щоб підтримувати українських воїнів і спільними зусиллями наближати нашу перемогу!
