"Це розповідь молодої дівчини Луни, яка допомагає свої мамі та хрещеному батькові в організації весіль. Одного дня вона знайомиться з сином їхньої клієнтки – Амброузом, який спочатку сильно її дратує, а після того, як її власна мама наймає його до них на роботу, Луна починає пізнавати його ближче та починає розуміти хлопця. Проблема лише в тому, що дівчина так і не змогла пережити втрату свого колишнього хлопця, тому зовсім не ходить на побачення, і не дає нікому шансу завоювати її прихильність. Ця історія показує, як складно буває людям після трагічних подій, а також переконує, що в житті можна знову стати щасливими та насолоджуватися всім, що на нас чекає в майбутньому. Читаючи «Віднині й довіку» я ловила себе на думці, що хотіла б переглянути її екранізацію. Тому дуже сподіватимуся, що колись матиму можливість це зробити. ""Бувають моменти, коли треба втручатися, і моменти, коли слід залишити все так, як є. Я добре вивчила різницю між ними. Деякі люди люблять проявляти свій сум на публіці, але більшість хоче поплакати на самоті."" ""– Не думаю, що хтось насправді знає, що на них чекає в майбутньому, – відказав Ітан. – Усі ми просто живемо і сподіваємося на краще."" ""Іноді забуття когось – це так само боляче, як і памʼять про нього"". ""У нашому великому світі стільки речей, про які ми просимо, яких прагнемо і які згадуємо у молитвах. І задовольнити бажання кожного просто неможливо. Але не треба припиняти просити. Якщо ти перестанеш мріяти, то буде нічому здійснюватися"". Я починала читати її минулого року, але тоді хотілося більш драматичніших. А зараз навпаки. #дочитативсе22 Легка, романтична, доволі солодка та весела книга, мене приємно здивувала. Вона не лише заволоділа моєю увагою з перших рядків, але й не хотіла відпускати на останніх сторінках."
Святкуймо День Вишиванки разом у Методчетвер 16.05 (з 14:30) в нашій постійній кімнаті Zoom.